У комплексі художніх засобів оформлення народного вбрання вишивці завжди належало чільне місце. Характер вишивки, вибір тих чи інших орнаментальних мотивів, колірне рішення залежало від призначення одягу, соціальних і вікових чинників. Приміром, сорочки на щодень вишивалися скромно й просто, святкові - ретельніше, передусім весільні сорочки.

В ансамблі святкового вбрання головна увага приділялася пишно орнаментованій сорочці.

Композиція сорочки - то чітко продумана й логічна конструктивно-декоративна система взаємозв'язку площин вишивки, поєднання ажурних швів і вільних частин білого тла, що підкреслює декоративність вишивки. Орнаментувалися, головним чином, рукава, поділ, пазуха, комір. Вишивка в загальній системі сорочки будується на чергуванні вертикальних і горизонтальних орнаментальних ліній, що створює велику ритмічну різноманітність.

Крім вишивки, велике художнє значення мали лінії крою. За допомогою ажурних з'єднувальних швів майстрині підкреслювали конструкцію сорочки, вирізняли розміщення основних композицій вишивки. Крім утилітарної функції, лінії крою мали декоративне навантаження як орнаментальні мережки. Для сорочки використовували тонке полотно, вибілене, іноді у разі нестачі тонкого полотна бідні селянки використовували його лише для верхньої частини сорочки та для рукавів, а нижня частина - "підточка" - шилася з грубшого полотна.

В кожному регіоні у вишивках склалася своя, відшліфована сторіччями, єдність орнаменту, засобів вираження його та колірна гама.

Тетяна Кара-Васильєва, Алла Чорноморець."Українська вишивка"