Вишитий рушник в українських традиція посідає особливе місце.

Рушник- це символ України, відбиття культурної пам'яті народу, в узорах якого збереглися прадавні магічні знаки, образи "дерева життя", символіка червоного кольору. У свідомості народу, рушник наділявся широким спектром знакових властивостей і саме тому він являє собою значне непересічне явище духовної культури. Рушники є неодмінним атрибутом народного побуту, весільної обрядовості, окрасою життя. Важливі події в житті народу не обходились без рушників. Не випадково Леся Українка відвідуючи в Каневі могилу Великого Кобзаря - Тараса Шевченка, поклала на неї власноруч вишитий рушник.

У вишивці рушників знайшли відображення орнаменти, повязані з образами добра, краси, захисту від усьго злого на землі. Він завжди був символом гостинності - на ньому підносили дорогим гостям хліб-сіль. В Євангелії від Івана читаємо слова Ісуса: "Я - хліб життя. Хто приходить до мене - не голодуватиме". Очевидно, що шанобливе ставлення до хліба вимагало, щоб він ніколи не лежав на "голому", не покритому рушником столі. Саме тому рушником покривають паски, несучи їх святити до церкви на Великдень.

Рушник був найдорожчим подарунком матері в дорогу синові, як память про дім, побажання щасливого майбутнього в новому житті.

Рідна мати моя, ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

                                                                                    А.Малишко.

Рушники давались в дорогу не випадково. За дослідженнями етнографів, семантика рушника (полотна) розкривалась у значенні дороги, повязаної із світлим, радісним життєвим початком, з одного боку, і переходу в інший світ з другого.

Під час будівництва хати рушниками підіймали сволоки, потім ці рушники дарували майстрам. На них приймали новонароджених, з рушниками проводжали людину в останню путь. Рушник - дорога життя, початок - народження, кінець - завершення життєвого шляху.

Особливу роль відігравав рушник у весільному обряді як один з найважливіших атрибутів.